З історії моєї родини

Історія одного маленького «розкуркулення», або велика трагедія  зламаної людської долі

Мова піде про мого прадіда Брагаря Оксентія Андрійовича та його родину по батьковій лінії.

Брагарь Оксентій Андрійович народився в 1888 році в селі Грушівка Новомосковського району Дніпропетровської області. На той час опанував досить серйозні та потрібні професії. Був гарним ковалем, мотористом.

Одружився на Рочке Анастасії Василівні, 1889 року народження. Моя прабабуся  німкеня, народилася в родині німці – колоністів. Познайомилися молоді люди в селі Шандрівка Юр’ївського району Дніпропетровської області, а десь до 1925 року – село Павліка Чорноглазівської волості Павлоградського повіту  Катеринославської губернії. Працювала прабабця у економії  пана – німця, який володів кінним заводом. На весілля молодому подружжю він подарував десять золотих десяток, що стали неймовірним скарбом у родині.

Жити переїхали до молодого, а згодом змогли побудувати у селі Багате Новомосковського району Дніпропетровської області гарний, великий будинок. Адже сім’я була вже чималенька. В них народилося семеро дітей: Олександра (1912 р.), Олена (1914 р.) – моя бабуся,  Ольга (1916 р.), Надія (1923 р.), Іван (1925 р.), Валентина (1930 р.). Була ще одна донька – Галина, яка померла зовсім маленькою, тому дату народження її не згадували.

Все, здавалося б, було добре. Дім, робота, господарство, а мав дід двоє коней, двоє волів, неабиякий  реманент. Та прийшла біда. Розпочалося «розкуркулення». І в прадідові, звичайно ж,  побачили «куркуля», «ворога народу». Прийшли до двору «комбідівці», які переписали все майно, що було у господі.

Не довго думаючи,  прадід разом із кіньми та волами втікає вночі на Харківщину в с. Стрюхово Сахновщинського району, куди комуністи ще не прийшли і колективізація та розкуркулення не розпочалося. На ранок «комбідівці» з’явилися знову, але діда уже не було. Гроші відібрали ще попереднього дня. Так розпрощалася родина із великим «скарбом», дарованим паном на весілля. І не розтратили їх не тому, що не було в тому потреби, а тому, що берегли, як дорогу реліквію. Був у господі і годинник, який господарі дуже чуйно називали «ходиками». Так от ті « ходики» прабаба Анастасія в садку на груші заховала. За що її забрали до сільради, довго допитували, після чого вкинули до погре6у, за те що не призналася. Там і просиділа певний час, поки не розповіла про грушу.  

Згодом вся родина перебралася до  прадіда. Але і туди добралася «червона чума». Запрягши воза, погрузивши свої пожитки,  направився прадід Оксентій до села Новоіванівка   Юр’ївського району Дніпропетровської області. Все здавалося йому, що втече, що не наздожене його зла доля, але сталося  зовсім по – іншому.  Представники НКВС заарештували його, назвавши «троцькістом» та відправили до харківської в’язниці «Холодна гора». Там і провидів дід понад 3 місяці, а коли повернувся, то ні коней, ні волів уже не було. Ніби коней розкували та вкрали, а інше майно відібрали.

Залишившись без нічого родина переїхала до хутора Білозірка. Вступили до колгоспу, де працювали і батьки,  і старші діти. Там застав і голодомор. Сім’я бідувала, голодувала, переживала, як і інші, страшні часи