Олена Ган та Олена Блаватська. Невідомий парний портрет Автор: Аліванцева О.В. — завідуюча відділом Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького
Історія нашого села пов’язана із знаменитою в Російській імперії родиною Ганів – давнього аристократичного роду Ган, до якого належав Олексій Ган, який володів родовим помістям неподалік нашої Шандрівки, а точніше на хуторі Водяному, якого вже зараз, нажаль, немає. З цього ж роду походить і відома письменниця, мандрівниця, теософ, одна з засновників Теософічного товариства Олена Петрівна Блаватська (онука Олексія Гана).
Документи свідчать, що в 1757 році з Мекленбурга до Петербурга приїхали за запрошенням царського уряду Гаустав Ган фон Роттенштерн-Ган і Вілгельм Ган фон Роттен-штерн-Ган - представники стародавнього німецького аристократичного роду, що сходить, за сімейним переказом, до жіночої лінії династії Каролінгів і германським рицарям-крестоносцям. Молодші сини в сім'ї, вони не могли розраховувати на наслідування і шукали кращу долю в чужій країні. Нічого не відомо про долю Вильгельма в Росії, але про прадіда Олени Петрівни Блаватської - Густаві Гані, якого в Росії стали називати Августом Івановичем (1729 або 1730-1799), вдалося зібрати деякі відомості [2]. Він родився в Анхальт - Цербсті, і є припущення, що з дитинства був знайомим зі своєю одноліткою, принцесою Анхальт-Цербстською, майбутньою імператрицею Єкатериною II, з рук якої пізніше отримав високу посаду Санкт-Петербурзького поштового директора, чин дійсного статського радника, російського дворянство та герб, а також жалувані землі (у тому числі в Придніпров'ї, серед них землі біля Шандрівки). Так почалася історія російської гілки знатного роду Німеччини Ганів.
Один з синів Августа Івановича - Олексій Августович (близько 1780 р. - близько 1830 р.) Був генерал-лейтенантом, відомий бойовими подвигами і нагороджений орденами Росії.
Петро Олексійович фон Ган (1799 - 1873 або 1875) [4] - один з восьми синів генерала, онук Августа Івановича. Закінчив Пажеський корпус, він служив в кінній артиллерії (брат Олексія Гана та батько Олени Петрівни Блаватської, в дівочості Ган).
Сімейні перекази кажуть, що Олексій Олексійович Ган (дата життя не встановлена) був випускником Сухопутного імператорського кадетського корпусу, членом Південного товариства декабристів, висланий на безвиїздне проживання в родовому маєтку батька - поблизу села Шандрівка Єкатеринославської губернії [18]. В гостях у брата Олексія в родовому маєтку на річці Орелі Петро Олексійович Ган бував часто: сам, з дружиною, з дітьми. Шандрівська усадьба на Єкатеринославщині стала для нього, судячи по всьому, головною сімейною пристанню після втрати жінки. Тут він довго зберігав свій архів та реліквиї. Сюди, по всій вірогідності, заїздив зі старшою донькою Оленою і під час подорожей по Росії та Європі в 1844 році (по іншим джерелам, у 1845 році).
Родословна, яка відходить до Августа Гана і його сина – генерала Олексія Августовича Гана, говорить про те, що його син Олексій Олексійович Ган, у якого було п'ятеро дітей (два сини та три дочки) самі і успадкував маєток предків поблизу села Шандрівка в Єкатеринославської губернії.
За переказом нащадків Олексій Олексійович «був гусаром, рано вийшов у відставку і швидко відновив свій маєток в с. Шандрівка. У нього був кінний і лісозаводи».
Переказують нащадки і сімейну легенду. Згідно цієї легенди, в 1880 році [20] шестнадцятирічний Петро Олексійович Ган повернувся з Полтавського кадетського корпусу в Шандрівку до батьків на різдвяні канікули. Їхав вночі в санях зі станції Лозова. В помісті його з нетерпінням чекала вся сім'я. О. Блавацька саме гостювала в будинку свого дядька Олексія і дрімала в кріслі біля каміну. Раптово вона відкрила очі і закричала: «Вовки! Вовки! На Петю напали вовки »[21]. На щастя, все обійшлося благополучно, напад вовків удалося відбити і хлопець неушкодженим добрався до дому. У сім'ї про ясновидіння Олени Петрівни родичі говорили ще багато років.
В археологічній доповіді видатного українського вченого, історика і археолога, етнолога та письменника, професора (пізніше академіка) Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) читаємо: «По причині скликання майбутнього археологічного з'їзду в 1905 році в м. Єкатеринославі було намічено в числі інших завдань обстежити місцевість по лівому березі Орілі, з віддалених часів, що служили кордоном між осілим і кочовим населенням і тому представляє величезний інтерес в археологічному відношенні. Місцевість ця знаходиться, по теперішньому часі, в межах Єкатеринославської губернії, Новомосковського та Павлоградського повітів і радує надзвичайно великою кількістю курганів та городищ. Багато з месцевих дворян цих уїздів - П.А. Ган, М.Н. Лалаш (с. Орілька Новомосковського району, наші сусіди), М.В. Родзянко, С.Н. Родзянко, С.А. Ільяшенко, А.С. Деконський, Н.Ф. Бурмеїст, Н.Н. Крашенинников і г-жа Є.К. Кузьмич - віднеслись з рідким співчуттям до справи вишукування старовини і представили мені, кожен у власному помісті всі засоби для розкопок курганів». Внаслідок цього вже з ранньої весни цього року я прямував до берегів річки Орелі і там поступово, протягом весни, початку літа і всієї осені, здійснив ряд разкопок у маєтках Шандрівки, Татарбранки, Попасному, Афанасівці, Бузівці і Копилове. Великої уваги також заслуговують кургани в ім. П.А. Гана в Шандрівка і М.Н. Лалаша (звідси і Валашівка)в Татарбранці »[29].
В каталозі Єкатеринославського обласного музею ім. А.Н. Поля за 1905 р. є перелік предметів, знайдених Д.І. Яворницьким під час разкопок в Шандрівці. Серед раритетних предметів епохи міді- бронзи (IV-II тис. до н.е.): сережка, жіноче колечко, рибацький крючок, фрагменти дзеркал, бусини, залізне стрем’я, наконечник стріли і срібний скіфський бубенчик [31]. Петро Олексійович Ган передавав у музей також ніж рідкісної роботи та фрагмент старовинної тканини, що належали патріарху сім'ї Августу Гану [32]. Свідченням того, однин із трьох збережених листів П.А. Ган Д.І. Яворницькому [33], написаних між 1903 і 1912 роками. В листі П.А. Гана із Петербурга в Єкатеринослав від 6.03.1908 г. читаємо: «Многоуважаемый Дмитрий Иванович! Посылаю вам для музея нож прадеда и кусок материи, о которой пишу в "бумази", чтобы не рушимо было. Не знаю, поскольку вы найдете достойными музея эти вещи, а для семьи они дороги и хочется, чтобы это не было серо для нашего областного музея, а по тому ежели их признают неинтересными, то буду усердно просить о возвращении их к пенатам. В скором времени рассчитываю вас обнять, дорогой Дмитрий Иванович, а пока шлю вам свой сердечный привет. Ваш П. Ган» [34].
У шандрівського поміщика Петра Олексійовича Гана, як згадувалося, було два сини: Олексій і Костянтин (в цій сім'ї один з синів, як правило старший, завжди носив назву Петра або Олексія). Костянтин учився і жив у Англії. Закінчив Оксфордський університет і залишився в Європі.
Олексій Петрович Ган (дати життя не встановлено) залишився біля батька. В 1915 році А.П. Ган одружився на Софі Еміліевне Дандре, правнук Разумовського (дата С. Є. Дандре була одружена на онучці Кирила Разумовського), представник сім'ї збанкрутілих французьких дворян, у яких на Полтавщині (як і у чоловіка Є.П. Блаватської Никифора Васильовича Блаватського) було родовое помістя.
В кінці 1915 року друг Яворницького П.А. Ган пішов з життя і його діти вступили в спадщину. Шандрівське помістя на Придніпров'ї та велика дача в Алупці перейшли в власність його сина А.П. Гана. У 1916 році у Олексія і Софі Ганів в Алупці народився син - майбутній професор лісовод Петро Олексійович Ган.
Незабаром Олексій вирішив зробити ремонт-реконструкцію застарілого родового будинку. Будинок у шандрівському маєтку тоді повністю розібрали, але відновити так і не встигли: у лаві хлинули революція і громадянська війна (1917 р). Виїжджаючи Гани забрали з собою меблі, родові портрети, архів та інші сімейні реліквії.
Особливу цінність представляв старий парний жіночий портрет. До перевезення в Алупку він багато років висів у шандрівському маєтку Ганів на самому почесному місці, був гордістю родини. Про двох жінок, представлених на портреті, говорили з покоління в покоління. Про першу із зображених жінок родичі з гордістю говорили, що вона - знаменита російська письменниця Олена Андріївна Ган з роду Долгоруких-Фадеєвих і була замужем за капітаном артилерії Петром Олексійовичем Ганом, але дуже рано померла, залишивши йому троє дітей. Друга - її старша дочка, всесвітньо відома засновниця Міжнародного теософського товариства, дослідник, автор теософських праць, письменниця Єлена Петрівна Ган, в замужжі Блаватська.
Нащадки не знають про те, хто і коли писав, як і коли портрет потрапив в Шандрівку. Знають лише те, що Гани передали його від покоління в покоління як особливу сімейну цінність.
Останній нащадок петро Олексійович Ган сказав: : «Ищите село Шандровка на реке Орели, там было наше имение. А дачу в Алупке вы узнаете по нашему родовому гербу: шагающий петух в овале под короной - на северном и южном фасаде здания» [37].
Дослідники знайшли шандрівський маєток, але це лише місце на землі Придніпров'я, де стояла садиба. Поїхавши в село Шандрівка Юр’ївського району Дніпропетровської області і поспілкувавшись із старожилами, вони дізналися від них, що «панська якономія» розташувалася не в самому селі Шандрівка, а в декількох кілометрах від неї - на хуторі Водяному (селяни проголошують це з наголосом на перший склад). У тому місці, де колись стояла процвітаюча старовинна садиба Ганів і було розташоване їх велике господарство, вони знайшли тільки заросший високими травами червня степ, в деяких місцях з поростками кропиви підвищеннями і якимись ямами, схожими на провали, декілька озер (це мається на увазі територія за ставком, який орендує О.Г. Матяш). Господарські будівлі 1920-1960-х рр. нині теж занедбані. І єдина вказівка на барську усадьбу - величезні, великі ясені, висаджені колись двома рядами широких аллей, які все ще зберігають свої ряди. Потребуються спеціальні дослідження, щоб в подальшому отримати нову інформацію про усадьбу Ганів.